Диверсія на газопроводі "Північний потік": як захиститись від подібних атак у майбутньому

У світових ЗМІ досі продовжують обговорювати вибухи на газопроводах "Північний Потік" та "Північний Потік-2". Вже ледь не всі західні лідери погодились, що це була диверсія. І більшість із них зійшлися в підозрі щодо причетності до атак росії.

Однак досі лишається багато питань: як саме здійснювали підриви, чому Європа не змогла запобігти диверсії і як захиститися від подібних атак надалі. У всіх цих питаннях намагається розібратись у своїй статті Крістіан Б'югер, професор з міжнародних відносин Копенгагенського університету. Оригінал опубліковано на the Conversation, переклад підготували Новини.LIVE.

Як могла бути здійснена атака і чому Європа виявилася беззахисною

Що б не спричинило пошкодження газопроводів "Північний потік" у Балтійському морі, це, схоже, перша велика атака на критично важливу підводну інфраструктуру в Європі. Зараз широко поширена думка — не в останню чергу в НАТО — що вибухи, які призвели до значних витоків у двох трубопроводах, не були спричинені випадковими подіями. Альянс стверджує, що це був цілеспрямований акт саботажу.

Атаки відбулися у виключних економічних зонах Данії та Швеції. Вони демонструють ризики, з якими стикаються підводні інфраструктури Європи. Це порушує питання вразливості європейських трубопроводів, електричних та інтернет-кабелів, а також інших об'єктів морської інфраструктури. Європі доведеться переглянути свою політику щодо їхнього захисту.

Але досі незрозуміло, як саме були здійснені напади. Розслідування, ймовірно, триватиме місяці, але є два ймовірних сценарії. Перший полягає в тому, що атаки могли бути здійснені як підводна операція з використанням передових підводних технологій.

Це означає, що ми розглядаємо певну державу та її військово-морські сили. Хоча напади відбулися за межами територіальних вод членів НАТО Данії та Швеції, їх можна трактувати як акт війни.

Другий сценарій — це операція з надводного судна, що перебуває у приватній власності, наприклад, рибальського човна, який використовувався як платформа для водолазів або підводних апаратів для розміщення вибухівки. У цьому випадку атакувальне судно ховається у повсякденному морському русі.

Цей сценарій вказує нам на так звану тактику "сірої зони": атака групи, що діє опосередковано від імені державних інтересів. Причетність будь-якого уряду в такому випадку буде дуже важко перевірити. Цей сценарій передбачає, що атака на "Північний потік", ймовірно, була першою в історії зафіксованою діяльністю в "сірій зоні" в європейському підводному середовищі.

Тактика "сірої зони" стає все більш поширеною на морі і пов'язана із захопленням кораблів іранською Революційною гвардією або китайським риболовецьким флотом, який висуває територіальні претензії.

Ця тактика на морі не була широко вивчена, але подібний метод добре відомий у кіберпросторі. У цій сфері, як правило, атаку здійснює хакерська група, що діє формально "незалежно" від урядових установ.

Порівняння з кібернетичним світом є корисним, оскільки воно дає нам розуміння того, чому морська сфера є дуже вразливою. Море більше схоже на кіберпростір, ніж може здатися на перший погляд.

Як і кіберпростір, море переповнене дуже складним набором державних і недержавних суб'єктів і численними юрисдикціями, що перетинаються. Це полегшує приховування і ускладнює відстеження та ідентифікацію відповідальних суб'єктів. Правова невизначеність також підіймає питання про те, як переслідувати винних.

Нерегульований простір

Як свідчать наші дослідження, підводний простір — це океанський простір, про який часто забувають, але який стає все більш життєво важливим. Трубопроводи забезпечують потік газу і нафти. Електричні кабелі через Європу і Середземномор'я є ключем до зеленої енергетичної революції. Підводні кабелі передачі даних транспортують 95% даних і забезпечують цифровий зв'язок.

Проте Європа не має політики, яка б передбачала спостереження і захист цієї підводної інфраструктури. Європа фактично є підводно сліпою.

Три агентства Європейського Союзу — Європейське агентство з морської безпеки (EMSA), Європейське агентство з контролю за рибальством (EFCA) та Європейське агентство з прикордонної та берегової охорони (Frontex) — займаються поверхнею океану. Але жодна з них не має мандата заглядати під воду.

Однак ці три відомства здійснюють жорсткий нагляд за морською діяльністю, відомий під назвою "Спільне середовище обміну інформацією".

Першим кроком до посилення захисту підводної інфраструктури є використання цієї платформи для систематичного спостереження за підозрілою діяльністю на поверхні поблизу об'єктів інфраструктури та координації патрулювання. Це допоможе стримувати порушників і запобігати майбутнім сценаріям тактики "сірої зони".

Око в морі

Моніторинг підводної діяльності є більш складною і дороговартісною справою. Морське дно — це величезний простір, а кабелі і трубопроводи простягаються на тисячі кілометрів. Європейське оборонне агентство здійснює низку проєктів з удосконалення підводного спостереження.

 Проте не лише технологічний прогрес є шляхом до кращої стійкості. Військово-морські сили і берегова охорона повинні розвивати кращу співпрацю з приватним сектором, який експлуатує і обслуговує підводну інфраструктуру.   

Промисловість володіє важливими даними, які необхідні для забезпечення швидкого реагування на будь-яку майбутню атаку. ЄС відіграє важливу роль у забезпеченні цієї співпраці через свої агентства. Європа також повинна забезпечити, щоб промисловість мала достатньо можливостей для ремонту кабелів і трубопроводів.

Усе це вимагає чіткої підводної політики ЄС і надання повноважень його відомствам робити внесок у захист критично важливої морської інфраструктури. Нинішня розробка нової Стратегії морської безпеки Європейського Союзу є вікном можливостей.

Ініційована у 2022 році, стратегія має на меті визначити напрями та забезпечити координацію між інституціями ЄС та відомствами країн-членів, які займаються морською галуззю. Очікується, що стратегія буде ухвалена у 2023 році. Вона має стосуватися підводного простору та окреслити шляхи покращення захисту підводної інфраструктури.

Крістіан Б'югер, професор з міжнародних відносин Копенгагенського університету